Григорчук Мілана
7-а клас, “Червоненський ліцей” Червоненської селищної ради Житомирської області
Вчителька, яка надихнула на написання – Лебідь Мирослава Володимирівна
Війна. Моя історія
Війна-найстрашніше, що може бути. Як говорив Вергілій: «Від війни не можна чекати ніяких благ!» Скільки вона наробила лиха! Знищує все на своєму шляху! Люди змушені покидати свої домівки, своїх улюбленців, своїх друзів та рідних.
Маленькою я була змушена покинути свій дім у Луганській області. Там залишилися майже всі мої рідні, а ми переїхали в село в Житомирській області. Тут я почала ходити в садочок, де була тепла атмосфера та знайшла друзів, як відомо, дружба подвоює радощі і скорочує навпіл горе.
Коли я їздила додому, мене дуже лякали страшні вибухи. Я вдячна, що ми виїхали звідти.
Можливо, там вже зовсім скоро стане спокійно та тихо і я зможу повернутися додому.
24 лютого 2022 року війна почалася і тут. Знову кудись їхати я не хотіла. По- перше, зі мною мої найкращі друзі, по-друге, моя улюблена школа ,по-трете, гарні люди . Я залишуся тут і нікуди не поїду, бо це моя Батьківщина, я буду тут до останнього. Як казав Іван Франко у своїй повісті «Захар Беркут» : «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить Вас.» На мою думку, в цих словах заховане наше спасіння.
Тому тримаймося разом, бо тільки єдністю та силою духу ми переможемо ворогів. Я знаю, що це все скоро закінчиться і прилетить білий голуб на нашу землю. І настане мир, спокій, всі повернуться у свої домівки і почнеться щасливе та спокійне життя.
