Родина чоловіка із села в Гуляйпольському районі побоюється затягування війни до зими.
Я одружений, є двоє дітей. Ми жили, працювали, я був слюсарем. 22 квітня ми вирішили переїхати, тому що снаряди почали падати в нас на вулиці. І на даний час я не знаю, що з моїм будинком.
Взагалі війна застала нас 23 лютого вночі. Мені через степ було чути канонаду з боку Донецької області, і 24-го зранку все зрозуміли, в інтернеті написали. Але толком нічого ніхто не знав, десь це було далеко. А десь в кінці лютого ми зрозуміли, що вони близько для нас підійшли. Потім зателефонували мої батьки та сказали, що в них дім постраждав. Слава Богу, вони всі цілі, тому що їх не було вдома.
Одразу почалися інші проблеми. Я втратив роботу з першого дня. У нас були проблеми зі світлом, а ось газ був. Комунальники старалися світло давати. Була вода і своє господарство було, птиця була. Це допомагало. Але коли почали бомбити вулицю, прийшлося виїжджати.
Ми недалеко виїхали - в Запоріжжя. Тому що є надія, що ми повернемося. Я зараз працюю на заводі, але не за професією. Дуже боюся, щоб війна не затягнулася до зими. Влітку легше, а якщо затягнеться до зими - буде дуже тяжко.
.png "Імена")
