Молода жінка з дитиною покинула місто, де гепало і лунали постріли, а у іншому місті, як виявилося, не всі здатні допомогти один одному.

Я зараз в декреті, в мене 5 місячна дитина. До війни мешкала в селі Преображенка. На початку війни ми були вдома, чоловік був на роботі. Потім ми вирішили зібратися всією родиною і приїхали до батьків. У першу ніч війни було взагалі незрозуміло, що відбувається.

Потім перестали працювати банківські термінали, магазини закривалися або підіймали ціни. Хліб коштував 30 гривень! Також були проблеми з аптеками.

А коли почало прилітати до нас в село і в місто поряд, я і на той момент півторамісячна дитина - ми виїхали. Мене все шокувало, коли воно гепало і ми не знали, куди прилетить.

Нам допомагали люди, навіть незнайомі – продуктами та ін... А було таке, що старша дома, якщо ти не з цього дома, не впускала сховатися від обстрілу в підвал. Моя подруга з дитиною і чоловіком прийшла ховатися у підвал не свого дому – так їх не впустили. Дитині було два роки!

Ми були вимушені покинути свій будинок, чоловік пішов в армію, зараз він в госпіталі, а ми тут. Евакуація пройшла легко, нас забирав брат, забрав речі, нас, і відвіз в іншу область. Батьки виїхали пізніше.

У нас немає ніяких планів, живемо одним днем, радіємо дитині, і просто чекаємо, коли все це закінчиться. Зараз ні про що не думаєш.

Ми були вимушені покинути свій будинок