Я мешкаю в Дудчанах. Діти виїхали з жінкою. Мені 64 роки

Я теж хотів виїхати, але вернувся назад, мене орки не пустили. Тоді наші їх дуже обстріляли, їх було багато побитих, тому і не пустили.

Та все було, як тут був фронт, розділений через дамбу. Всі люди сиділи в підвалах. Життя на волоску трималося - могло і в підвал залетіти, і в хату.

При орках було хуже: то хліба не було - стояли в очередях, щоб хоч одну хлібинку взяти. 

Дзвонити як виходили, то шифрувалися так, щоб орки не бачили. З обшуком до мене разів п'ять, напевно, приходили. Якщо не було, то могли і двері виламати - що хочеш могли зробити.

Наші зайшли сюди другого жовтня, це була неділя - почався наступ, а четвертого вже зайшли наші  нацгвардійці. Бо тоді отстрелювалися орки, і о дев’ятій годині підірвали дамбу.

Зараз, як нас звільнили, вже не хочу виїжджати - я на своєму місці. Тут гуманітарку дають то нормально: забезпечують, і сам готую.

Як загарбники дамбу підірвали Каховську ГЕС, не стало води, скрізь – пустота, бур'яни позаростали. Хто був в селі - то ще хоч так, а кого не було в селі - то позаростало, поля - таке саме… Хочеться, щоб орків вигнали скоріше, і щоб Україна зажила  зажиточно, щоб жили, як до війни.