Заржицька Дарина, 9-б клас, Криворізька гімназія № 52 "Діалог"

Вчитель, що надихнув на написання — Жевага Наталія Петрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мені п'ятнадцять років. Я живу в Кривому Розі, місті, що вже більше ніж тисячу днів перебуває в тіні війни. Пам'ятаю той день, коли все почалося. Здавалося, що це лише страшний сон, але реальність виявилася набагато жорсткішою. Війна прийшла й до нашого міста.

Місто, де я виросла, тепер час від часу здригається від вибухів, а знайомі вулиці стали небезпечними зонами.

Кожен ранок я прокидаюсь із запитанням: чи знову буде тривога? Чи доведеться сьогодні бігти до укриття посеред уроків?

Я сиджу за партою, а в голові постійно крутяться думки про те, що може статися щось страшне в будь-який момент.

Коли звучить сигнал повітряної тривоги, всі наші шкільні турботи зникають. Замість підручників і зошитів, ми хапаємо тільки найважливіше та біжимо в укриття. Ми сидимо там годинами, не знаючи, що буде далі. Однокласники намагаються жартувати, але в їхніх очах видно страх.

Я дивлюся на зруйновані будівлі нашого міста і не можу повірити, що це моя реальність. Колись тут жили щасливі люди, а зараз посеред знайомих вулиць - руїни.

Як підліток, я мріяла про майбутнє, про навчання в університеті, про нові можливості, а тепер все здається чимось невизначеним і далеким. Важко планувати, коли не знаєш, чи буде твоя країна існувати в тому вигляді, в якому ти її знаєш.

Мої батьки намагаються мене підтримати, але я бачу, як війна ламає навіть їх. Вони сильні, але я розумію, що війна змінила нас усіх. Іноді здається, що це ніколи не закінчиться, що цей жахливий стан – це наша нова реальність. Але я також знаю, що ми повинні боротися. Не маємо права опускати руки. Кожен день, коли ми виживаємо, коли не дозволяємо страху нас здолати, – це маленька перемога.

За ці 1000 днів я зрозуміла, що мій шлях – це шлях боротьби. Боротьби не лише за своє життя, а й за право на майбутнє. Я вірю, що колись ми повернемося до нормального життя, коли наша країна відродиться. Але навіть якщо це станеться не скоро, я готова йти цим шляхом, долати труднощі і вірити в краще «завтра». Війна навчила мене цінувати кожен мирний день, кожен момент із рідними та друзями.

Це мій шлях. Шлях довжиною у 1000 днів війни.