Ірина Юріївна вивезла дітей зі Слов’янська, коли місто дуже обстрілювали. Вони намагались влаштувати життя і на заході, і в центрі країни, але все одно повернулись додому

Ми з міста Слов'янськ. У мене двоє дітей: менший хлопчик і старша дівчинка. Вона навчається у п’ятій школі, яку розбили росіяни, тому у нас заняття лише дистанційне, але в інший клас вона не хоче переходити. Ми намагалися, виїжджали, але повернулись додому. Дуже важко, дорого винаймати житло, тому ми вирішили повернутися. Синочок також дистанційно відвідує садочок.  

На початку було важко. Дитині було півтора рочки, ми з ним постійно бігали в підвал. Тому я і вирішила з дітьми виїхати. А ось повернулася додому - і тут мені допомагають лише батьки.

Роботу не можу знайти, бо дитина часто хворіє. Батькам вже також за 70 років, їм також потрібно, щоб за ними доглядали. От і бігаю: то до батьків, то за дітьми. 

Та все одно, вдома хоч не винаймаємо житло і знаємо, куди можна піти і що де дешевше купити. Дуже раді, що нам допомагає продуктами Фонд Ріната Ахметова. Є олія, цукор, печиво дітям. 

Ми виїхали з сім’єю мого брата з Краматорська якраз перед тим, як обстріляли залізничний вокзал. Було дуже важко прощатися з батьками, сусідам залишати кішку і собаку, бо в мене двоє дітей, і рук не вистачало, щоб взяти всіх з собою. В потязі було дуже багато людей, ми їхали 32 години до заходу України. Там нас прийняли і поселили в садочок. Було важко, але ми там прожили майже рік. Там було багато різних людей, діти ще більше хворіли, ніж вдома, бо люди мінялися. Для дітей не дуже добре - жити у великому гуртожитку, де багато інфекції. Взагалі спілкування було добре, але навчання ніякого не було у старшої доньки. Пізніше уже поновили навчання в школі. 

Потім ми переїхали під Київ - там винаймали пів будинка у хазяйки. Мені батьки ще допомагали, висилали гроші. Але та хата була вогка – мабуть, клімат такий. 

Ми пробули там п’ять місяців, діти часто хворіли, бо там грибок був і цвіль на стінах, а щось дорожче винаймати я не могла, тому повернулася додому. Тут своя хата, своя ванна, своя гаряча вода, і родина вдома чекала: батьки, брат з дружиною. Вони також повернулися.

Я навіть на заході Україні зустріла людей зі Слов'янська. Ми трішки поспілкувалися, побажали один одному добра, успіху і Перемоги, і це все дуже підтримувало - просто людське спілкування.

Сподіваємося на перемогу - щоб наша країна перемогла, і налагодилося життя, щоб можна було планувати майбутнє. Вже хочеться щоб всі діти пішли у садочок, у школу, а батьки змогли спокійно ходити і працювати.