Михайло Дмитрович умовив жінку не виїжджати зі Слов’янська через поважний вік і погане здоров’я. Періодично прикриває пошкоджені вікна, щоб під час обстрілів їх не винесло геть

Я жив у Слов’янську і ту війну, і цю війну. Виїхати бажання було, тільки з моїми болячками, а тим паче - з болячками моєї жінки, кудись було їхати дуже проблематично. У неї онкологія появилась. Так що я вирішив: все одно - чи тут, чи там - це для мене великого значення не мало. Чому бути, того не минувати.

Годині о сьомій я прокинувся і почув виступ Путіна, який вирішив нас «звільнити». Мене він вже «звільнив» від брата меншого в Конотопі, і мене «звільнить» від такого життя. 

Тут у нас одна аптека працювала в центральному мікрорайоні. Постійно черги були на початку війни. Особливо гіпертоніку потрібно було брати заспокійливі, бо якось бомбонули так, що всі вазони з квітами з вікон серед квартири валялись. 

У мене є виноградник, сад - ми харчувались з того, що там було. Дякуємо, допомога була в нас і від ООН, і від Фонду Ріната Ахметова. Дякуємо, це дуже допомогло. Харчування наче нормальне, слава Богу. Світло, вода - все є. А на початку, звичайно, доводилось на останні гроші купувати нагрівальні пристрої, тому що було прохладно в квартирі. Тим паче, що вікна позабивали фанеркою молоді сусіди, поки я ще скло не поставив: у мене ще деревяні вікна стоять. 

Погано було без води, без світла. Особливо - в ту першу війну, коли відключили. Газ був, а води і світла не було. Доводилось воду возити велосипедом з колодязя. Тоді ще вистачало сили їздити, а зараз вже, напевно, не вийшло б. А так - жити поки можна. 

Шокували ці нічні обстріли. Дружині вже не встигав заспокійливі давати. Як от ніч починається, так і все: опівночі чуємо прильоти. Особливо - на початку війни коли обстрілювали не тільки балістикою, а були і касетні обстріли. 

Звичайно, у багатьох повилітали вікна, але відновили вже. Оце було найстрашніше - чекати вночі обстрілів. І зараз теж: підходить ніч - і починається. Я вікна закриваю на ніч - поробив із ДВП на вікна вставки такі, і як ніч наступає, вікна закриваю, щоб не так летіло. Бо при тих обстрілах, коли вікна посипались, тільки скотч спас від осколків. Я прямо на скотчі залишки склаа виніс на смітник, і все. Добре що це перед літом було – я позбирав скло і поставив. Але ударна хвиля пошкодила рами, і зараз вікна не закриваються, тільки прикриті стоять. 

Дружина вже зібрала валізи, щоб виїжджати. А я сказав, що нікуди не поїду. Кому я потрібен зі своїм букетом болячок? І вона - те ж саме. Коли ще здоров'я є, то можна виїхати. А так - пішов в центр, скупився, прийшов - вже треба відпочивати. Здоров'я - по віку, все має свій термін експлуатації.

Хотів би бачити мир в нашій Україні. Щоб був мир. Хоч і невелика пенсія, але можна було жити. Тільки мир. І бажано, здоров'я, щоб хоч років п’ять прожити ще.