На початку війни в селі був дефіцит продуктів, ціни на борошно взлетіли нереально, люди були в стані невідомості, тому доводилось економити

До початку війни мешкали в місті Херсоні, навчались, ходили на роботу, працювали в садочку. Проживали біля в стратегічного об’єкта – суднобудівного заводу. В першу чергу туди почало прилітати. Дівчата з роботи почали писати на початку п’ятої, що вибухи. Я відповіла, що нічого не чую. Тут, біля заводу, завжди щось гупає – ми вже звикли. 

Потім чоловіка брат забіг в кімнату і сказав, що почалась війна. Його кум дзвонив – він живе на кордоні з Кримом і сказав, що дуже багато техніки йде і щоб ми виїжджали з Херсону. Я могла очікувати що завгодно, тільки не війни. Ми бігом почали збиратись. Мала ще спала, тому що рано було. Ми з переляку схопили, що було, і в Херсонську область до мами переїхали в село. 

Ми трішки закупились. Поки люди не розуміли, що буде далі, в магазинах мука була по 700 гривень. Це страшно, коли дитина приходить і каже, що хоче млинців, а я кажу: «Доцю, які млинці? Давай потерпимо до кращих часів – може, потрібно буде коржик пекти». 

Перший місяць ніхто нікуди не виїжджав - усі дуже боялись, бо люди з сусіднього села виїхали по продукти - потрапили на російську групу,і їх просто закатали. Якісь запаси ми з Херсону привезли до мами. 

Дуже боялись, бо казали, що ходять по домівкам і витрушують продукти - то ховали і тряслись. Я не можу сказати, що ми голодували, але дефіцит продуктів був. Ліки першої необхідності були. Вода була. А 6 червня взагалі було дуже   багато води, коли Каховську ГЕС підірвали.

Перед референдумом забрали нашого голову ОДА і дуже сильно побили. Ми гроші збирали, щоб його зібрали до кучі, коли його привезли. У нашому селі звірств не було, тому що у нас в основному були  кримські солдати. Ходили перевіряли, дивились, але такого, як люди розповідають, в нас не було, нас такий жах минув.

Виїжджали, були в Ужгороді, потім повернулись, бо дитина мала йти в перший клас. Ми не захотіли там залишатись, бо дуже тяжко було і дуже дорого. Ми повернулись до мами, бо в Херсоні будинку нашого немає - мало того, що його розбомбили, та ще й затопили. Старша донька виїхала за кордон, навчається там, а ми з малою переїхали в Одесу, тому що школи ніде немає, щоб дитина ходила офлайн, бо онлайн дуже складно, і в першому класі це не реально. На даний момент мешкаємо в Одесі, винаймаємо квартиру. Не живемо, а існуємо, нам дуже важко.

Хочу, щоб наші діти жили по-людськи, і цей жах скоріше закінчився.