Сім'я протягом 6 місяців перебувала в окупації, 

дитина пережила всі її жахи (нестача їжі, життя в підвалі, постійні обстріли, місто зазнало руйнувань на 80%).

У перший день війни сім'я перебувала вдома, оскільки батьки поліцейські, то одразу поїхали на службу, а діти поїхали до бабусі. Майже з перших днів місто почали обстрілювати. В перший день дитині нічого не сказали, просто відправили до бабусі, ну а через декілька днів вже нічого і не казали, оскільки почались активні дії.

Страшними були дні та ночі, проведені в підвалі, коли над головою літав літак, який громив рідне місто та вбивав невинних людей.

Дитина стала замкнутою, поганий сон, знервований, боїться гучних звуків. 

Після деокупації звертались за допомогою до психолога.

За час окупації була максимальна гуманітарна катастрофа, 

магазини та аптеки були пограбовані майже з перших днів. До травня в місті взагалі нічого не працювало та нічого не можна було придбати. Потреб у ліках, на щастя, не було, а з продуктами було важко, недоїдали, воду брали у криниці (чи можна було з неї пити невідомо, але вибору іншого не було).