Наша сім'я просиділа 9 днів у підвалі, коли атакували наше місто. Ми прокинулись о 5 ранку від вибухів, бачили з вікна, як все горить і вибухає. Почали в паніці будити дітей, казати, що почалась війна і треба збирати речі. Діти не розуміли, що коїться. Це був ранок 24.02.2022. Всі дуже злякались і плакали, була паніка, не знали куди бігти.

Діти стали закритими, не хочуть шукати друзів, дуже дратівливі та засмучені, втратили інтерес до життя. Безсоння.

На 9-й день ми виїхали зі свого міста, нічого не брали з собою, бо думали, що пересидимо два тижні. Грошей було всього 900 гривень. Перші дні дуже економили і мало їли, щоб вистачило грошей. Через місяць почали потихеньку шукати гуманітарну допомогу, жили тільки на ній.

Єдина річ, яку ми взяли з собою, - м’яка іграшка ведмедик, з якою дитина спить уже 10 років. Віддати її не можемо, бо дитина без неї до сих пір не засинає.