Чоловіка о пів на п’яту викликали на роботу. Потім подзвонили мені з Херсону рідні, сказали, що війна розпочалася: до них в місто танки заїхали. Потім від чоловіка дізналася, що війна. Зібрали документи. Чоловік просив привезти їм їсти для хлопців, а ми з його мамою попали під обстріл і не передали їм їсти. Ми пішли в укриття і там були до шостого березня. Потім ми виїхали на два місяці до бабусі, а повернулися назад 15 червня, якраз коли бомбили Охтирку.  

Ми не могли зв'язатися з рідними, які опинились в окупації в Херсоні, та й самі були під ракетами. Не знали, що чекати кожну хвилину. 

Мама виїхала три місяці тому, а всі інші залишилися в окупації. Іноді можна з ними зв'язатися, а іноді - ні. Там інтернет російський, багато йде прослушки і не можна багато чого говорити.

На початку війни не вистачало того, що було в повсякденному житті. Дякую нашим підприємцям, які віддавали продукти для людей в бомбосховищі - ми не потребували ні в чому. Дуже багато надавали одягу і їжі. У нас було все, але тяжко було морально. Наразі гуманітарна допомога є.

Я розумію, що вже не буде так, як було раніше. Буде все по-іншому. Потрібно берегти кожну хвилину і свій час, тому що життя може закінчитися в будь-яку хвилину. З мамою п'ємо дуже багато заспокійливих. Шок був. Можливо, нам потрібен психолог. Ми багато чого пережили емоційно і психологічно. У мами паніка була - прийшлося її заспокоювати. Під час обстрілів все життя перед очима пролетіло. 

Я вважаю, що в наступному році війна має закінчитися. Молю Бога, щоб це сталося скоріше, і розвивати далі свою родину, відбудовувати нашу країну. Планів дуже багато, але чекаємо на перемогу, щоб їх всі втілити.