Мене звуть Олена Анатоліївна. Ми переселенці. Психологічно дуже тяжко... Ще коли біля тебе кордон з рашистами – кожну секунду в напрузі.

22 лютого - це був мій день народження... Ми були в підвалі з донькою. Молилися і мали надію, що це не війна ...а потім літаки...танки в місті...і страх окупації. Ну, дякувати всім захисникам – місто відстояли!

Я рано вранці прокинулась від дзвінка, і крикнула в слухавку: як війна??? І дитина прокинулась – і так і дізналась. Плакала дуже. Кожен день, поки була авіація, був найстрашнішим. Але я запам'ятала 26.02.22, коли авіабомби скидали на місто. А ще росіяни нам розбомбили центр міста. Це було в ніч з 7 на 8 березня 2022 року.

Всі в місті допомагали один одному (прості люди).

Як реліквію, зберігаю крест з дерева (маленький), він привезений з Єрусалиму. І маленький молитвослов, який в підвалі читала моя донька. Це наш оберіг по сьогодні.

Доньці Марії зараз 12 років. Я хочу її відволікти від цього жахіття. Хочу, щоб з нею попрацювали досвідчені психологи.