У перший день війни в Сартані почалися бомбардування з авіації. Я з хворим батьком вирішила виїжджати у Маріуполь, бо гадала, що там буде безпечніше. Але я помилялась. У квартирі сватів ми прожили два тижні. Під час страшних вибухів я спускалась у підвал, а батько залишався у квартирі, бо спускати його не було можливості. П’ятого березня я з чоловіком і батьком виїхала з Маріуполя.

Довелося їхати полями, аби уникнути блокпостів. У полі я бачила частини тіл людей, це було жахливо. 

Зараз ми живемо в Рівному. Мій будинок у Сартані вцілів. Сподіваюсь, що повернусь до рідного міста.