Нічні обстріли, відсутність електрики й неможливість поїхати до Луганська – це все пережив і зараз переживає Микола Бовкун. З рідним містом зараз пов’язують тільки могили батьків.

Почалося з того, що нерегулярно почали ходити приміські потяги. Ми були зв’язані з Луганськом стійким залізничним сполученням. Потім почалися обстріли, руйнування будинків, загибель людей. Пізніше пішли більш складні моменти: відключення електроенергії, мобільного зв’язку, відповідно, це порушило комунікацію між людьми та їхніми родичами, які були в Луганську.

Бачив розриви снарядів. Два з них розірвалися недалеко від мого будинку. Ніч, лежимо з дружиною. І раптом один розрив снаряда. Ми живемо буквально біля лісу, і снаряд падає десь у лісі. Відлуння таке, акустика така – переліт. Інший снаряд ближче – недоліт. Думаєш: точно нас накриє. А бігти куди? Ми в підвалі заготовили продукти харчування, воду переважно, свічки. Ми думаємо: вискочимо на вулицю – потрапимо під обстріл, град осколків... ще гірше буде. Краще будемо сидіти в будинку, чекати, що вийде, чи обвалиться стеля. А потім щоночі! Починається після 23 години і до 3 ранку обстріли. Спати не спиш, у напрузі перебуваєш.

Два снаряди розірвалися недалеко від мого дому

У 2014 році ми залишилися без електроенергії на тривалий час. У нас такий район, де всі займаються городництвом. Без електроенергії, отже, без поливу важко вижити було. Доводилося вручну поливати. І рвалися снаряди. Дружина каже: «Кидай усе, пропади воно». А інша думка – якщо не поллю, усе пропаде. І як перезимуємо? Обидва пенсіонери, город для нас дуже багато значив.

Перетнути лінію розмежування було дуже важко. Раніше жодних проблем не було, сів на потяг, рідні відвіз щось із городу, чим міг – поділився.

Спочатку, коли не було великих проблем із перетином лінії розмежування, я вибирався до Луганська, у нас там залишалася квартира. Син виїхав, і ми ще деякий час за квартирою доглядали. Потім бачимо, що затягується надовго. Прийняли рішення продати квартиру.

Мене на сьогодні пов’язує з Луганськом тільки одне – могили моїх батьків. Вони поховані на міському кладовищі. Зараз уже ніяк не можу поїхати. У мене родичі там ще залишилися, сподіваюся, будуть доглядати. Я можу тільки за них молитися тут, уже на могилки навряд чи поїду.