Ми з чоловіком жили в селищі Прудянка Дергачівського району Харківської області, що за десять кілометрів від українсько-російського кордону. Я працювала продавцем у Харкові. 

24 лютого, о пів на шосту ранку з боку росії пролунали вибухи, а потім був вибух на залізничній колії. Коли стало надто гучно, ми сиділи в погребі. 

Бувало так, що спускалися в погріб о четвертій ранку, а вийти могли аж о шостій вечора, коли ставало трішки тихіше. 

Ми два місяці жили без електроенергії. Потім зник газ. Коли почалися влучання в будинки, ми виїхали в Запоріжжя. Собаку залишили сусідці. До Харкова нас підвезли волонтери, а далі ми добиралися самостійно. 

Зараз наша сім’я роз’єднана: донька залишилася в Харкові. Постійної роботи немає – лише підробітки. Живемо в чужому домі. Ми виїхали в теплих речах. Дякуємо людям, які дали одяг і все необхідне. 

Сподіваюся, що війна скоро закінчиться нашою перемогою.