У перший день війни у мене була істерика. Діти почали збирати речі. Почали бомбити Миколаїв, не стало води та закрились магазини. Я одна була з дітьми, дуже хвилювалась. Півроку довелось виживати, бо думала, що скоро все закінчиться. Часто з дітьми сиділи в укритті. Спали з чоловіком по годинах, щоб швидко реагувати. Два місяці прожили у підвалі, а потім перейшли додому. Накривались ковдрами на випадок, якщо полетять вікна. Вибухи були дуже сильні. Ситуація тільки погіршувалась.

Дитина від стресу припинила розмовляти, тому ми вирішили виїхати. Моя мама й брат залишаються в Очакові. Я чекаю на закінчення війни. Дуже хочу, аби діти жили в мирі.