Мені 59 років. Усе життя працювала на Слов’янській ТЕЦ. Запам’ятався страх, коли почули вибухи. Два місяці просиділи в підвалах з дітьми, з онуками, потім вирішили виїхати. 22 квітня ми виїхали в Кіровоградську область разом із дітьми своїми машинами. Їхали в нікуди. Зупинились у Павлограді, але там не було де жити. Поїхали до Дніпра, потім - у Кіровоградську область, 

На початку дуже переживали, і зараз у мене депресія, сльози постійні. Що нас чекає у майбутньому? Навіть не можу уявити.