Проживали у Бахмутi Донецької областi. Ми з чоловiком на iнвалiдностi. Щоб вижити, тримали господарство. Не було води, їжi, свiтла, газу... Набирали дощову воду i на буржуйцi готували. Пiд обстрiлами з городу збирали врожай i виживали.

Розбомбило нашу домiвку, i згорiло майно. Все життя заробляли на домiвку, жили по села, тяжко працювали, щоб на старостi жити у своїй будівлі. Виявляється, що жив то марно. Адже її нема… Дуже важко залишитися без даху над головою i починати все з нуля… Шок був, коли потрапили пiд авiаналiт з онуком.

Діти з онуками, мати, бабуся - всі зараз з нами в селі Маркевичево, Одеської області. Допомогли матушка і батюшка з православної церкви. Знайшли нам житло. Зовсім чужі люди, які ставляться як до рідних. Зараз є багато проблем: і стріха протікає, і нема опалення, місто далеко - де аптека та лікарня. Ми на інвалідності, пенсія мінімальна…

Коли був авіаналіт, всі шибки в машині вибило і зараз поставили металопрофіль, який торохтить і нагадує постійно про це жахіття.