Макогон Ярослава, 11-б клас, Гребінківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання — Шаповал Леся Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мій шлях за ці 1000 днів війни був досить тривожним. З перших днів, коли літали літаки прямо над містом, коли звук тривоги ще був чимось страшним, і до сьогоднішнього дня, коли досі чутно свист ракет, гудіння шахедів, звук підвищеної небезпеки, який досі дає сильні дрижаки по шкірі.

Навчання в школі, мов порване, постійні втрати уроків через повітряну тривогу. Щоденні думки про те: "А чи виживу я сьогодні?" Бажання жити, котре посилюється кожен раз від пролітаючої ракети чи шахеду.

Можливо, саме завдяки війні я зрозуміла те в житті, чого б не зрозуміла без неї. 

Хіба це гарно — радіти війні? Ні. Проте, можливо, радіти тому, що вона дала, все ж нормально? Багато хто знайшов нових, кращих друзів, побачив, які люди довкола нього.

Можливо, хтось знайшов нові цінності в своєму житті і, попри всю тривогу, всю метушню довкола, тепер цінує їх і плекає, як єдине джерело енергії, щоб жити.

Мій шлях — не шлях інших. Можливо, він у мене не був таким тривожним, як в інших, можливо, він не був настільки сповненим страждань, як в інших, проте я теж отримала своєрідну "каструлю" з тривогою та стражданнями за ці 1000 днів війни, теж багато чого зрозуміла для себе і багато чого змінила.

І те, чого не хочеться взагалі, — це знецінювати біль інших та здаватись. Здатись, певне, було б найгіршим рішенням у цьому житті, і цього рішення я буду уникати.