До початку війни я працювала в Нікополі у пекарні. Зараз вона закрита. Я залишилась без роботи. Коштів не вистачає, у мене двоє дітей. Дуже важко виживати. 

З рідного села я нікуди не виїжджала, бо не могла покинути стареньку матір. Розумію, що залишатись поблизу Нікополя небезпечно. Там тривають обстріли. Гинуть люди, руйнуються будинки. 

Після підриву дамби на Каховській ГЕС у селі немає води. Продукти та ліки є. Магазини та аптеки працюють. Сподіваюсь, так буде і надалі. 

Я чекаю на мир та світле майбутнє. Головне для мене зараз – мої діти. Вірю в їхнє краще життя в Україні.