Столик Денис, Слатинський ліцей, с. Слатине
Усе почалося 12 квітня 2014 року. Того дня до мене прийшло розуміння, що через якусь пару сотню кілометрів від моєї домівки простягається лінія фронту.
Я бачив по телебаченню новини про війну, чув розмови батьків про бойові дії на Сході України, слухав розповіді вчителів, допомагав однокласникам проводити акції благодійної допомоги воїнам АТО, підтримував дітей - переселенців, яких все більше з`являлось у нашому ліцеї.
Настало літо, у один із будинків на моїй вулиці заселилася сім’я. Батьки розповіли, що вони біженці. Одного разу я зустрів хлопчика з того будинку, його звали - Андрій. Він був мого віку. Тому ми швидко потоваришували.
А згодом стали кращими друзями. У Андрія була молодша сестра Мирослава. Якось на день селища під час святкового феєрверку вона розплакалася, але ми змогли її заспокоїти.
Андрій пояснив, що в їхню школу влучив снаряд, тому у Мирослави боязнь вибухів. Я чув від нього багато розповідей про те, як їх родина під час обстрілів ховалася у підвалі. Про те, як не вистачало грошей і продуктів харчування. Про швидкі збори і переїзд. Про страх, який він відчував. Про зруйнований будинок. І про мрії повернутися додому.
Та літо закінчилося. Сім’ї Андрія довелося знов переїхати. Зараз ми із ним спілкуємося по телефону. Та я сподіваюсь, що колись знову його зустріну.
Я мрію про мир. Дуже хочу бачити дітей щасливими. А свою країну - вільною.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.