«Дуже хочу бачити дітей щасливими»

Столик Денис, Слатинський ліцей, с. Слатине

Есе "Товариш, історія якого змінила моє усвідомлення війни"

Усе почалося 12 квітня 2014 року. Того дня до мене прийшло розуміння, що через якусь пару сотню кілометрів від моєї домівки простягається лінія фронту.

Я бачив по телебаченню новини про війну, чув розмови батьків про бойові дії на Сході України, слухав розповіді вчителів, допомагав однокласникам проводити акції благодійної допомоги воїнам АТО, підтримував дітей - переселенців, яких все більше з`являлось у нашому ліцеї.

Настало літо, у один із будинків на моїй вулиці заселилася сім’я. Батьки розповіли, що вони біженці. Одного разу я зустрів хлопчика з того будинку, його звали - Андрій. Він був мого віку. Тому ми швидко потоваришували.

А згодом стали кращими друзями. У Андрія була молодша сестра Мирослава. Якось на день селища під час святкового феєрверку вона розплакалася, але ми змогли її заспокоїти.

Андрій пояснив, що в їхню школу влучив снаряд, тому у Мирослави боязнь вибухів. Я чув від нього багато розповідей про те, як їх родина під час обстрілів ховалася у підвалі. Про те, як не вистачало грошей і продуктів харчування. Про швидкі збори і переїзд. Про страх, який він відчував. Про зруйнований будинок. І про мрії повернутися додому.

Та літо закінчилося. Сім’ї Андрія довелося знов переїхати. Зараз ми із ним спілкуємося по телефону. Та я сподіваюсь, що колись знову його зустріну.