Суховєєва Любов Олексіївна, вчитель, Державний професійно-технічний навчальний заклад "Путивльський професійний ліцей"

«1000 днів війни. Мій шлях»

Для мене війна почалася несподівано. Здавалося, що я дивилася страшний фільм  про війну і сподівалася, що він скоро закінчиться. Я довго не могла збагнути, що напав  на нас народ, який ми вважали братнім. Але фільм не закінчувався… Наша країна зараз перебуває в тяжкому становищі. Дехто починає шукати винних. Я вважаю, що треба починати з себе. Часто критиканством займаються люди, які нічого не досягли в житті, нічого корисного не зробили, а чужі  помилки вони бачать та шукають вигоди для себе, навіть під час війни.

Всім відомо, що той не помиляється, хто нічого не робить. В наш час дуже багато людей, які скинули «маски» з обличчя, виявили свою сутність.

Я працюю в професійному ліцеї викладачем української мови та літератури. Завжди намагалася виховати у своїх учнів людяність, порядність, чесність, любов до України та рідної мови, а також професіоналами своєї справи. Дуже багато виховних годин, конкурсів, вікторин щороку було проведено в напрямку національного виховання. Багато учнів були нагороджені грамотами та подяками за призові місця в конкурсах. Завдяки цим заходам учні почали більше цікавитися творчістю українських письменників, вивчати українську мову.

Мені дуже приємно спостерігати, що всі мої учні почали розмовляти українською мовою. Вважаю, що так вони підтримують  Україну і засуджують країну-агресорку.

Я пишаюся тим, що члени нашого педколективу не кинули роботу, не виїхали за кордон, а продовжують навчати учнів в естремальних  умовах. В перервах між повітряними тривогами учні здобувають професію, обробляють та засівають поля, а теоретичні навчання проходять в бомбосховищах. Саме молодому поколінню доведеться відбудовувати зруйновані міста і села, засівати поля та збирати врожай. Викладачі передають  свої теоретичні та практичні знання учням, адже навіть  генії колись навчалися у вчителів. В ліцеї учні разом з викладачами  та майстрами виробничого навчання виготовляють маскувальні сітки, скоби, окопні свічки, протитанкові їжаки, підставки для накриття тентом вантажних автомобілів, облаштовують дерев’яні блок-пости.  Педколектив допомагає харчовими продуктами та теплими речами, надає матеріальну допомогу ЗСУ; активно долучається до благодійних заходів громади. Але це все будні…

Мені болить, що учні, яких я вважала дітьми, передчасно стали дорослими. Війна позбавила їх юності, мрій, навчання у вищих закладах. Вони пішли захищати Батьківщину.

Дуже боляче зустрічати своїх випускників, яких привезли на щиті. Бучичев Андрій, Даровських Кирило, Мартиненко Юрій, Стрижаков Андрій загинули, хоробро захищаючи кордони України. Андрій перед війною працював у Польщі, але він повернувся в  Україну. Пишу ці рядки, не можу стримати сліз, а в пам’яті добрі та  ясні очі моїх колишніх учнів. Вічна їм слава і пам'ять. Багато наших випускників зараз знаходяться в ЗСУ. З нашого колективу добровільно пішли на фронт викладач фізкультури та майстер виробничого навчання. Хвилююся за свого племінника Олексія, який з перших днів війни пішов добровільно захищати Україну. Сподіваюся, що всі вони повернуться додому живі, здорові й з перемогою.

Якби я була молодшою, то пішла б воювати. В молоді роки я  влучно стріляла, але вчорашні змагання зі стрільби, які були організовані для учнів, показали, що в снайпери мене не візьмуть.

Своїм обов’язком вважаю виховувати порядних, грамотних, професіоналів своєї справи, патріотів України. Дуже приємно, що  до Дня працівників освіти мій труд відзначили Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України. Пишаюся, що я педагог! З повагою ставлюся до волонтерів, які щось віддають своє або роблять корисну справу. В Україні дуже багато заможних людей, але не всі поспішають віддати щось своє. У багатьох передачах бачила, як люди з надією в очах чекають допомоги від Благодійної організації «Фонд Ріната Ахметова».

Люди впевнені, що їх не забули, допоможуть і не дозволять померти з голоду. І цю допомогу завжди привозили своєчасною, навіть під обстрілами.

Шановні  українці, давайте не будемо забувати пророчі рядки Тараса Шевченка:  

Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля свята!

Вірю в ПЕРЕМОГУ!  Все буде Україна!