Мені 63 роки, маю інвалідність. Живемо з чоловіком на пенсію. З Дружківки не виїжджали нікуди. В перший день ми не одразу зрозуміли, що це війна. Літали, стріляли. Страшно було. Дивлюсь по телебаченню – дуже багато гине старих і дітей. Дуже шкода. У нас, слава Господу, всі живі-здорові.

Ми гуманітарну допомогу тут отримували - нам військова адміністрація давала.

Добре, що ми всі тут, усі живі, в нас цілі будинки. Я на групі, багато не ходжу, то якось і не бачила такого. Мені дуже психологічно важко.

Дуже хотілося б, щоб наша ненька була, як раніше, квітучою, гарною, доброю і незалежною. Щоб все було, як раніше.