Прокинулися від вибухів о 4.50 ранку вдома в Харкові. Спочатку нестача води, їжі, ліків, бензину.

Душевний стан - найбільша трудність.

Страх, нерозуміння, несправедливість, невизначеність, сльзи, поганий настоій. Мабуть найбільше шокували свистящі літаки, які скидали бомби людям на голови. Від цього свисту, я думала збожеволію.

Я до війни була сама з дітьми і зараз сама. Мені вдалося виїхати до Ізраїлю. І там мене дуже зворушили люди, які тобі допомагали звідусіль. До війни була в декреті. Меншій дитині було 2 роки. Зараз хочу піти вчитися. Але дитину залишити ні з ким. Садочки в Харкові не працюють. 

Я і досі не їздила по тій дорозі, по якій ми евакуювалися. Здається, знову будуть вибухи, пожежі, чорний дим, страх і запах війни. А також в мене є фото і відео тих днів, то я і досі їх не передивлялася.