Коли почалася війна, обстріл почався відразу. Я не встигла нічого зрозуміти – все відбувалося стрімко. Була в декреті з дітьми. Закривалися магазини, зникали ліки в аптеках. Місто ніби завмерло від страху. Було незрозуміло, що робити та як діяти.

Снаряди летіли просто у житлові будинки. Іноді пропадала вода, не було газу. Все це нагадувало якийсь страшний сон.

Я не знала, як вижити за таких умов. Тільки одна думка крутилась у голові: зберегти життя. Коли вибухи стали чути зовсім близько, я зрозуміла, що більше не можу залишатися. Я поїхала. Машиною з дітьми їхали дуже довго, бо машин було багато. Думками зараз я завжди вдома. Я чекаю на мир. Хочу, щоби Донбас вистояв. І вірю, що після перемоги ми всі разом поновимо наш рідний край.