Назарбек Ріхсієв, 9 клас
Комунальний заклад Кагарлицької міської ради «Ставівська гімназія»
Вчитель, що надихнув на написання есе: Ігнатович Людмила Володимирівна

1000 днів війни. Мій шлях

24 лютого 2022 рік. Яка ще дата може зрівнятися з такою? Кожен українець знає її. Які втрати та жертви принесла вона? 

23 лютого 2022 року я роблю домашнє завдання з української літератури, в 21.30 я ліг спати. Прокинувся о 4 годині ранку від дивних звуків. Мама каже: «Хлопці, розпочалася повномасштабна війна». Чуємо летять багато літаків-винищувачів, гелікоптерів, чули вибухи на сході Київської області.

24 лютого ми в школу  не пішли, сиділи вдома. Ми не знали, що буде далі.

Мама з татом у 5 годин поїхали на заправку тому, що чули, що з Києва великий потік машин виїжджають, і зі слів мами на заправці була дуже велика кількість людей. Затори, всі в паніці, за продуктами харчування – черга. 

Мого тата о 8 годині ранку викликали до  військкомату.  Ми не знали цілий день, де він і що з ним. Ми були без зв’язку. Я з братом в паніці,  думали,  що це кінець, ми переймалися  за наше життя, за нашу Батьківщину.

З часом, ми трішки оговталися,  у  школі розпочалося дистанційне навчання. Після уроків, ми з мамою ходили на роботу, там займалися  гуманітарною допомогою для переселенців, які приїхали до нашого села: консервація, одяг, взуття, засоби для гігієни...  Це були люди з м. Ірпінь, м. Буча, м. Гостомель, де ворог розпочав свою «операцію з врятування українців». 

З 1 серпня 2022 року громада села Стави згуртувалася та розпочала виготовляти сітки для військових.

Робили всі. Не було байдужих до наших  захисників: працівники клубу, громадяни Ставів, діти, в тому числі і я. Плели спочатку  у школі, потім - в Будинку культури.

З 2023 року ми вийшли на очне навчання. На уроках фізкультури, в спортивному залі, плели сітки, на трудовому -- різали стрічки для сіток, також ми почали виготовляти окопні свічки. Всі хотіли наблизити перемогу, знищити ворога на українській землі. 
Скільки воїнів пішли на війну?! Там є мій тато, два моїх дядьки, брати моїх однокласників, мої родичі та знайомі.

За час війни не повернулося 4 наших  воїнів з села Стави, хоробро загинули, захищаючи Україну. Наймолодшому з них було 22 роки, а  найстаршому 50 років.

Я  коротко розповім про кожного із них.
Кузнецов Богдан – житель села Стави, син подруги моєї бабусі, його мати Олена Кузнецова. Він загинув 28 листопада 2022 року внаслідок танково-мінометного обстрілу біля Авдіївки  Покровського району  Донецької області. На похорони я не пішов. В душі щось відбувалося страшне. Але фотографія Богдана є у історичному кабінеті у Шепелявенко Тамари Григорівни, бо вона була його класним керівником. Богдану Кузнецову присвоєнно посмертну нагароду – орден «За мужність», його отримала мама Богдана.

Бащенко  Борис – житель села Стави, загинув 19 жовтня 2023 року  під час виконання військового обов’язку  захисту  Батьківщини. У  нього  залишилися  дружина та сини, невістка та внучка.

Денисов Сергій - житель  села Ставів, загинув 2 листопада  2023 року біля села Підстепне Олешківської міської територіальної громади Херсонської області. 16 серпня 2024 року до Ставів  завітав побратим Сергія Денисова Станіслав. Воїн відвідав сім’ю полеглого Героя. Він привіз посмертну нагороду Сергія – орден «За мужність» ІІІ ступеня, яку вручив колишній дружині Героя Наталії та його синам Дмитру та Олександру.

Галкін Сергій – житель села Стави, загинув 17 квітня 2024 року. Причина смерті стала важка хвороба серця. Герою було 49 років. У нього залишилися дочки та син.

Кожного героя  односельці зустрічали і проводжали до цвинтаря на колінах,   з квітами та прапорами.

Саме цих воїнів ми повинні пам’ятати, вони завжди будуть в наших серцях.

Сьогодні, оглядаючись назад на ці 1000 днів війни, я розумію, коли говорять про цінність життя, мирне небо та спокійний сон. І хоч війна триває, я вірю в те, що ми разом здолаємо всі труднощі і відбудуємо наше майбутнє.

Моє життя повністю залежить від наших воїнів, наших охоронців. Як я мрію про мир, про те, що повернеться тато, із-за кордону приїдуть мої сестри. А в небі будуть літати мирні літаки. 

Я знаю, що війна - це страшне слово, яке принесло нам багато горя. В майбутньому хочу стати правознавцем та відстоювати право вже наступних поколінь на мирне дитинство та щасливе життя.