Мені 47 років. У мене є дружина. Ми з міста Оріхів Запорізької області. До квітня жили під обстрілами, тому що продовжували працювати й потрібно було доглядати стареньку маму. А потім все ж таки виїхали, бо дружина ледь не загинула. Вона була на вулиці під час авіаудару. 

Світла не було, води теж. Я дізнавався через знайомих, у кого є вода, і їздив набирати.

Мене шокувало те, що російська армія дуже швидко підійшла до Оріхова. 

Під час виїзду три години стояли на блокпості. Ми забрали з собою собаку й котів. Їм було важко увесь цей час висидіти в салоні автомобіля. У Запоріжжі знайомі допомогли знайти житло, господарі якого, були не проти домашніх тварин. 

Сидимо без роботи, не знаємо, що завтра буде. Додому дуже хочеться. Хочу, щоб настав мир, і щоб люди, яких я люблю, були поруч зі мною.