Я з Гуляйполя, мені 67 років. По телевізору побачили, що почали бомбити міста в Україні, ось так і дізналися про початок війни. Вдома до березня побули, з погреба не вилазили, а потім виїхали. Люди виїжджали, і ми поїхали. Життя дорожче, ніж хата. 

Їхати додому немає сенсу. Світла там немає, газу теж, дров ніяк напиляти - кругом міни, розтяжки, тому ми так і перебуваємо в Запоріжжі.

Гуманітарну допомогу нам давали. Дякуємо за те, що людям допомагають. У Запоріжжі дуже багато переселенців, і тут не ображають людей, молодці.

Не хотілося їхати, але потрібно було тікати, тому що і в сусіда хату розбили, і ще багато домів. Але Гуляйполе тримається. Уже п’ять місяців росіяни не можуть його взяти.

Чекаємо перемоги. Закінчиться війна – будемо повертатися додому, хай би що там було.