Банар Ірина, 11 клас, Недобоївський ліцей імені Григорія Томіна

Вчитель, що надихнув на написання есе - Топоровська Людмила Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Осінній ранок сонечко будить мене своїм ласкавим промінням. Воно яскраво-ніжно світить у вічі, але не гріє. На вулиці пахне прохолодою. Я повільно сонно йду до школи, обминаючи калюжі, від вчорашнього рясного дощу. Сьогодні у мене, одинадцятикласниці, важкий графік занять, але поряд мої друзі, які підіймаються мій настрій. Урок української мови, у класі тихесенький шум: хтось викладається на повну, хтось мрійливо дивиться у вікно, а вчитель інтригує своїми цікавинками про мову.

Так, ми погоджуємося, що мова — це наша зброя! Швидко за роботою плине час…і раптом сигнал тривоги!!!

Перелякані очі однокласників, шум, страх, паніка, укриття. Уже 967 днів, від початку російської агресії, усі ми живемо у постійному стресі. Пригадалася бабусина молитва: «Всесильний Господь, почуй молитви дітей Твоїх, споглянь на нас в час важких випробувань, на державу нашу - Україну. Благослови та зціли воїнів наших…» Всі тихо задумано мовчать. Напевно, у кожного одне питання: «А що ж далі? Коли закінчиться війна? Коли, нарешті, прийде довгоочікуваний мир?»

Порушуючи тишу, Дмитро загадав про нашого вчителя основ здоровʼя, який на зустрічі розказував про війну.

Валерій Олегович ще у далекому 2014 році був мобілізований до війська, а коли почалося повномасштабне вторгнення, добровільно став на захист своєї Батьківщини. «Наші позиції буди розташовані за 300-500 метрів від ворогів, у Золотому», - розповідав учитель. Частенько, особливо на вечір, чулися голоси рашистів: «Хохол, здавайся, поєдіш на полоніну..»

Ми відповідали пострілами. На війні всі одна сімʼя, там панує дружба, відповідальність за побратима. Доводилося ділитися шматком паляниці з вісьмома воїнами, але ніхто не скаржився.

Всі розуміли: «Хто як не ми?». Там дуже важлива моральна підтримка від рідних. Бувало не було звʼязку майже місяць. Розумієш, що там, вдома, сходять з розуму, не відаючи чи ти живий. Головне почути: «4,5,0»,— і на серці стає тепліше..

Українці  вперті, мужні, чесні, обʼєднані, незламні!!! Я вірю - ми переможемо, з нами Бог, а він справедливий, своїх не залишає, просто треба вірити до кінця…