Старостенко Кристина, 15 років, студентка Кам'янського енергетичного фахового коледжу КІ-22-1\9

Вчитель, що надихнув на написання есе: Гусак Наталія Сергіївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Червоний день у календарі 2022 року обведений на 24 лютому, початок наступу РФ на нашу територію… Цей день почався для мене як звичайний навчальний день, в який мало бути багато завдань, оцінок та емоцій, але все це зупинив дзвінок від бабусі, яка сказала мені ,що почалась війна та потрібно бігти додому .

Стоявши посеред вулиці заповненою туманом та як ніколи яскраво помаранчевими проміннями сонця, машини ніколи не їхали так нервово додому, я ніколи не бачила таким небо, ніколи так швидко не бігла через те, що подруга сказала мені знизу щось загорілось, ми взялись за руку та бігли усі в сльозах від страху до мене, через те що вона була вдома сама. Забившись в кутку моєї кімнати почали дивитись новини, читати повідомлення однокласників про те, що десь горить будівля. Мене охоплював страх та думка “Це кінець? Але за що ?”Я ще ніколи не бачила, щоб мати так швидко бігала в сльозах від страху, ми думали багато про що. Моя подруга одразу поїхала до свого брата, бабуся благала мою матір пустити і мене, аби тільки було безпечне місце .

Я довго не могла усвідомити, що це не жарт а початок кривавої боротьби за нашу свободу, я лише через 3 місяці усвідомила що це реальність, не історія з інтернету, не жарт, це реальність, в якій зараз не до жарту. Говорячи про це я не можу і досі стримати сліз, я не показую страху, сліз та намагаюсь не думати про те, що коїться, але довго тримаючи все виходить більше чим хотілось у перший раз. Виходячи на вулицю я і досі бачу те яскраве сонце з рожевим небо, як страшний сон знов і знов перед очима той вогняний день . 

З початку повномасштабної війни моя родина стала більш серйозніше приділяти увагу новинам, ми не дуже слідкували за новинами, але з початком війни телевізор став грати постійно, ми боялись пропустити навіть одне слово з новин, відволікались іграми під час сирени, іноді сварились але все одно тримались поруч .

Я вражена тим, що люди у сучасному світі досі поводять себе як ображені діти, починають бійку через те, що не отримують бажане і вирішують якщо в мене чогось немає, тоді і ти не будеш мати також цього, замість розмови починають бій, погрози та суперечки …

Усі ми знаємо, що це не призводить до мирного рішення жодної зі сторін. Дуже шкода, що не усі розуміють до якої біди може призвести необдуманий вибір на негативних емоціях.

Мир для мене сьогодні - це коли настане тиша за моїм вікном, новини кричатимуть про нашу перемогу і весь світ почне цінувати права один одного,

Я вірю, що скоро не потрібно буде бігти в укриття через голосну сирену, ми зможемо вийти на свою землю тоді, коли забажаємо, а не тоді, коли пролунає відбій .Я хочу жити так, як я цього хочу і там, де хочу, ніхто не змусить нас робити те, що ми не хочемо!!!

Такою була і буде завжди Україна, ми завжди будемо собою, вільними і не зламними.