До війни жили як звичайна родина, з початком війни втратили джерело доходу – стало дуже складно. У дитини на нервовій основі почався енурез, працювали з психологом.

В перший день вторгнення ми були вдома та спали. Зранку я дізналася, що почалась війна. Вже через дві доби селище опинилося під окупацією. Я прямо сказала доньці: «Почалась війна». Вона почала дуже плакати і питати, що з нами буде. Я відповіла, що поки мама з вами – ви завжди будете у безпеці.

Найстрашніший день – 7 березня 2022 року, 8:10 ранку. На вулиці з’явилася колона техніки кадирівців, вони почали ходити по будинках. Їх було багато, і було дуже страшно, бо ти не розумієш, для чого вони тут. Коли ступили на наше подвір’я, я взяла дітей на руки і чекала в будинку з відчуттям, що нам можуть вбити.

Старша донька почала нічно упісюватися, працювали з психологом. Я отримала нервовий зрив, на його фоні – гормональне порушення, наразі проходжу лікування.

Допомога на початку була – гуманітарна, зараз її немає. Були дні, коли дітям не було що їсти, часто допомагали сусіди.

Є іграшка сина, яку він тримав у руках у той момент, коли прийшли кадирівці. До цього часу засинає з нею.