«Досі не можемо звикнути до тиші»

Снарядом зруйнувало частину нашого будинку. Я тоді вибігла і кричала, питала тільки: «За що!?»

Тепер вхідні двері є опорою для воріт. Живемо без вікон, без вугілля. Підвали наглухо ми не закриваємо. Досі не можемо звикнути до тиші та в будь-яку мить готові ховатися там від снарядів. Саме тут ми з дочкою проводили ночі під час обстрілів. Масивні атаки переживали двічі. Зараз льох використовується за призначенням. Хоча в те, що тиша буде довгою, мені поки віриться насилу.

Останній раз так було страшно, що ми з донькою попрощалися одна з одною і вибачення одна в одної попросили.