У Сартані я найстарший житель і єдиний із живих учасників бойових дій Другої світової війни. Живу разом з донькою Людмилою. Обоє ми незрячі.
Наше селище серйозно постраждало від обстрілів у серпні 2015 року. Наш будинок дивом уцілів, а на сусідній вулиці снаряди влучали точно в ціль. Ми думали, що у нас веранда полетить разом із дахом.
Це вже третя моя війна за століття. Дитиною застав ще громадянську війну. Одружився в 1939-му, потім пішов на фронт. У боях за Мелітополь мене і поранило. Я вижив і повернувся додому, на пам’ять про Другу світову залишилися осколки в ногах. Витягнути їх лікарі не змогли. Кілька років тому овдовів і втратив зір. На вулицю майже не виходжу.
Зараз життя налагодилося ніби, але ще багато років треба відновлювати все.
.png "«Коли проїхали Василівку, попали під обстріл»")
.png "Імена")
