Мені 30 років, я одинока мама. 24 лютого зранку нам сказали, що вже стріляють. Діти і ми були в шоці - не могли повірити, що може таке відбутись. Діти перелякались. Намагались паніку не створювати, щоб їм не було страшно. Потім я поїхала на роботу. 

Перший час діти були в селі, а я поїхала в Ніжин на роботу, бо там працюю в лікарні. Потім, коли з’явилась можливість, то я забрала дітей до себе. Тижня два чи три я з ними не бачилась, тому що не було можливості туди доїхати. 

Розлука з дітьми – це найтяжче було. Вони були з батьками, а я була на роботі. Я не знала, що з ними там. На роботу, в нашу лікарню, привозили поранених солдат. Я бачила все, що відбувалось. 

Шокувала жорстокість росіян, смерть наших солдат. Деякі знайомі померли. Згадую їх і думаю, що не може такого бути, а їх немає вже пів року. 

У мене все в житті зв’язано з дітьми і роботою.  Коли хлопці, що в нас лікувались, виїжджали на передову, а потім були проїздом тут, приходили до нас у відділення і казали, що живі і здорові. 

Ціни стали високі, дуже важко було щось купити. Певний час не було в магазинах нічого. Люди стояли з п’яти ранку, щоб ковбаси купити якоїсь. М’яса не було, продукти важко було купити. Комендантська година закінчувалась, і люди в черзі стояли пів дня, щоб взяти пів кілограма сосисок чи м’яса. Як тривога, то перший час ховались, а потім все одно стояли, бо їм потрібно їсти купити додому. Люди стояли до останнього, щоб щось купити.

Почали цінувати дрібниці, на які раніше не звертали уваги, а тепер кожній радіємо. Тяжко, але все одно радіємо і думаємо, що все налагоджується. Є люди, які більше постраждали, і шкода їх. 

Батьки вже на роботу їздять. Вже відійшли. Осадок є, але не такий, як перший час. Додзвонитись не можемо один до одного – нервуємо. Коли вночі блискавка, то підкидаємось і думаємо, що нас обстрілюють. Діти вночі прокидаються і питають, чи це стріляють. Дощ по підвіконню стукає – діти прокидаються, бояться.  

Сподіваюсь, що війна дуже швидко закінчиться, і ми повернемось до нормального життя. Мрію, щоби батьки не нервували за своїх дітей, і всі хлопці й дівчата повернулись живі й здорові. Щоб діти підростали і забули, що таке війна. Щоб всі були живі і здорові, не було смертей.