Медвєдєва Анастасія, 11 клас, Бахмутська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Соледарської міської ради Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Приходіна Ірина Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів... Тисяча днів війни розділили моє життя на "до" і "після. Я, звичайна школярка, не уявляла, що доведеться так рано подорослішати. Школа, друзі, мрії про майбутнє – все це зникло у вирі війни. Пам'ятаю, як ми ховалися в підвалі під час повітряних тривог, як мама та тітка намагалися створити для нас атмосферу спокою в той час, коли за вікном лунали вибухи. Але війна не спинилася, і нам довелося покинути рідний дім.

Тепер ми живемо далеко від дому, у чужому місті. Я часто згадую свою домівку, моє подвір`я, дорогу до школи. Мені так не вистачає друзів, однокласників.

Іноді не хотілося йти до школи, сидіти на уроках. Тільки тепер я зрозуміла, яка я була щаслива, як було весело й гамірно у нашій школі. Коли чую пісню про фортецю Бахмут, моє серце стискає нестерпна туга і сум, печаль і відчай, ненависть до ворогів, що забрали моє щасливе дитинство. Я не можу слухати цю пісню без сліз, хоча пройшов час, а спомини знову повертають мене в останній день у рідному домі, коли зібравши речі, вирушили в нікуди, подалі від війни.

Мій багатостраждальний, але не зломлений Бахмут…

Батько пішов захищати нашу землю, мамині очі постійно сповнені тривоги, а маленька сестричка-першокласниця сумує, що її перший шкільний день пройшов не так, як вона мріяла. Її новенький шкільний рюкзак так і залишився непотрібним, він нагадує нам про мирне життя, яке ми колись мали.

Дистанційне навчання – це не те саме, що спілкування з однокласниками в реальному житті. Але я намагаюся вчитися старанно, адже хочу в майбутньому відбутися, як особистість і принести користь своїй країні.

Заняття спортом допомагають мені відволіктися від сумних думок і стати сильнішою. Перемога на чемпіонаті світу була для мене великою радістю, але справжню гордість я відчула, коли пролунав гімн України. У той момент я знову відчула себе українкою, незламною і вільною. У цю хвилину згадала всіх своїх рідних, які вірили в мене, надихали та підтримували.

Я так хотіла, щоб у цей момент тато був поряд, пишався мною.

Мій татусь, я обіцяла тобі бути сильною, підтримувати маму та піклуватися про сестричку. Нам непросто долати всі перешкоди: тривоги, блекаути, всілякі негаразди, але нашим захисникам важче, адже ви щодня дивитеся  смерті в очі, боронячи нас від ворога.

Незважаючи на всі труднощі, я вірю в нашу перемогу. Ми, українці, – сильний народ, і ми обов'язково відбудуємо нашу країну. Я мрію повернутися до рідного Бахмута, побачити своїх друзів, походити улюбленими вулицями. Але поки що я продовжую вчитися, тренуватися і допомагати іншим, адже кожен з нас може зробити свій внесок у нашу спільну перемогу. Усе буде Україна! Слава ГЕРОЯМ!