Гоєнко Анна, 11 клас, Харківський ліцей № 80

Вчитель, що надихнув на написання — Лукавенко Тетяна Павлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів. Коли я тільки дізналася про початок повномасштабної війни, навіть не могла уявити, що вона триватиме так довго. Час відлічувався спочатку годинами, потім днями, місяцями, і ось зараз — тисяча днів. Це не просто цифра, котра назавжди змінила мене і всіх навколо.

У кожного з нас своя історія цих днів. Моя почалася з шоку й нерозуміння. Перші дні війни здавалися нескінченними, а з кожною новиною серце стискалося від страху та безсилля. Коли звуки вибухів стали звичними, я відчула дивну суміш пригніченого відчаю й обурення. Так не має бути.

На жаль, ми вчимося жити під постійною загрозою, бо наше життя не зупинилося. Кожен з нас, і я так само, намагаємося знайти свій шлях у цьому новому та до болю жорстокому світі.

Для мене цей шлях почався з маленьких кроків. Спочатку я допомагала тим, чим могла: плести сітки для військових, збирати гуманітарну допомогу, підтримувати своїх близьких. Кожен маленький вчинок здавався краплею в океані, але

коли більшість людей робить свій внесок, ці краплі перетворюються у великі хвилі.

І саме ці дії допомагають впоратися з відчуттям безпорадності, впевнитися, що я роблю щось важливе навіть у таких тяжких умовах.

Ще одна важлива частина мого шляху — спілкування з людьми. Ми стали ближчими один до одного, бо розуміли що тільки разом можемо витримати це випробування.

Хтось втратив рідних, хтось залишив свої домівки, але ми трималися й тримаємося разом. Допомога одне одному стала не лише актом доброти, а й необхідністю. І це об'єднало нас більше, ніж будь-які мирні часи.

Протягом цих днів я також багато чого переосмислила. Змінилися пріоритети, змінилося ставлення до життя. Те, що раніше здавалося важливим, нині втратило свою вартість.

Війна навчила цінувати прості речі: мирне небо, безпеку, наявність світла та води, час проведений з рідними. Кожен день став даром, кожна зустріч — подією, яку більше не сприймаєш як належне.

Але разом з цим ця тисяча днів зробила мене сильнішою. Вона стала для мене символом незламності. Вона навчила мене терпінню, вірі та солідарності.

Незважаючи на всі труднощі, я продовжую йти вперед, бо знаю: попереду нас чекає світлий день, коли ми зможемо сказати, що цей шлях, хоч і був болючим, привів нас до свободи та миру.

Мій шлях триває, але з кожним днем я все більш впевнена — ми сильні, ми переможемо.