Зеленська Тетяна, 9 клас, Комунальний заклад "Уплатнівський ліцей Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чкиря Людмила Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

22лютого 2024 року розпочалося повномасштабне вторгнення  росії в Україну. Для мене це був звичайний ранок: я прокинулася, почала збиратися до школи. Але, почувши новини , зрозуміла, що до школи ніхто сьогодні не піде.

Почалася якась тривога, страх перед невідомим, щоденне обговорення новин вдома…

Минали дні, місяці… Ми нікуди не виїжджали, бо в нас було ще якось  безпечно. Хоч і пролітали над нами ракети, було багато літаків, все одно виїхати нам не довелося. Багато жителів України, у тому числі і нашої Харківщини, виїхали за кордон, багато людей замкнулося  в собі. Значна частина земляків стали на  захист України чи допомагали військовим. Постало питання: «Як далі жити? Замкнутися у собі? Просто чекати чогось?»

Ні! Потрібен якийсь вихід, попри виклики війни, знайти світло у темні часи, адже  прагнення жити велике, тому необхідно впевнено дивитися у майбутнє. І я знайшла , чим зайнятися…

У нашому старостаті було створено волонтерський центр, кожен житель громади надавав і надає волонтерам  допомогу:  щодня приходять люди, приносять ті речі, які необхідні для плетіння сіток. Горіхи для енергетичних джемів, цукерок із медом, баночки для свічок, тканину для виготовлення подушок, обереги від дітей. Приносили їжу для посилок військовим.

За кошти, які приносили люди,ми купляли основу  і спанбонд для виготовлення маскувальних сіток. Щомісяця наш волонтерський центр виготовляв до 25 маскувальних сіток, а це 396 квадратних метрів  площі для захисників. Багато замовлень було з передової : просили не лише сітки, а й шкарпетки, гігієнічні засоби, обереги, подушки різних розмірів.

В’яжемо та шиємо килимки-сидушки, виготовляємо наволочки та напірники, ріжемо наповнювачі для подушок. Приходять до нас небайдужі мешканці старостату : 12-18 дорослих та 3-10 дітей.

Багато у нас долучилося діток до збору кришечок на протези військовим. Збирали  також трави на ліки та чаї , потім відправляли ці трави на переробку. А ще збираємо  та розпускаємо всім старостатом в’язані речі, а в осінній та зимовий час в’яжуть волонтери носки, теплі пояси та речі, яких потребують захисники. Нам навіть із різних  країн надсилають спиці  та інші різні речі для в’язання. Коли знаходилися військові на нашій території, то волонтери готували їм їжу, кожен житель приносив консервацію, продукти. Допомагали військовим і з одягом та дровами.

А ми з жіночками нарізали спандбонд і фліс  на сітки,  розтопляли віск і парафін, заливали  у баночки, а ще випікали тістечка, печиво, пряники різні.

Коли ж приїжджають військові за замовленням, то залишають відгуки та побажання на нашому прапорі, пишуть свій позивний і назву бригади. А дехто приїжджає зі своїми подарунками – прапори залишають на згадку, різні подяки в соцмережах. Хтось із жителів приносив тканину для прапорів, жінки-волонтери  шили нові стяги і дарували теж військовим. Багато людей не просто донатять кошти  на потреби ЗСУ, а й оплачують посилки чи привозять безкоштовно, купують речі.

Наші керівники виставляють у громаді багато подяк від захисників, оголошень , фотозвітів, куди і що відправили, кому  і в які частини потрібна допомога.

Ми, діти, виконуємо різну роботу: в’яжемо сітки,прибираємо за потреби в волонтерському центрі, коли необхідно - розфасувати присипки від грибка, зв’язувати сітки. На кожній із них по черзі ставимо етикетки із побажаннями, розмір, від кого сітка. Наш волонтерський центр назвали «Допомагаєм -перемагаєм», а я є його  учасницею . Ми не зареєстрована команда, і всі її учасники працюють безкоштовно. Я дуже пишаюся нашою групою, яка працює 24 на 7. Коли багато приїздить військових  бригад, то намагаємося  разом організовувати швиденько посилки і  спакувати всі речі, які замовляють .

Я пишаюся  працьовитістю та наполегливістю дорослих, стійкістю нашої молоді,  які попри випробування війни продовжують вірити в перемогу, йти вперед, надихати інших  та знаходити надію навіть у складні часи.

Незабаром 1000 днів війни, вона, на жаль, ще  продовжується,але ми сподіваємося, що завдяки нашим старанням, допомозі, ми разом із військовими прийдемо до перемоги. Наш керівник говорить : « Наша допомога - разом до перемоги!».