Я була у Києві у зйомному житлі! В той час ,коли моя донька була на окупованій тереторії Токмака. Донька з чоловіком застали величезні колони техніки... була вагітна на 41 тижні, але не моєю дитиною і мешкала на Осокорках, пішки пішла у пологовий 7 .І дуже вчасно, бо потім перекрили мости....але без родів пологовий не приймав і я спала у підвалі...потім врешті врешті мене прийняли і я народила 27го лютого. 28 лютого ми з дитиною вже рушили у дорогу, бо батьки ДО України їхати боялися... Добиралися ми до Львова 5 днів...хлопець який нас віз взяв 2000$ .

Мені допомогли баьки дитини,але я не мала змоги допомогти донечці і чоловіку. Банкомати вже не працювали. Зв'язку не було і вони змогли виїхати лише 18го березня. Але на кордоні з Українською сторини були дуже важкі умови для дітей, моя дитина захворіла ...пісяється по сей день....чоловіка до будівлі звісно з нею не пустили, вони начували у наметі.

Нарешті я зустрілася з донькою, чоловік лишився у Львові, я поїхала, до Польщі, але біженство не приймала і повернулися до то тата..зараз живемо у гуртожитку. Поляки були безмежно ширі і співчутливоі до нас..зворушливо було ставлення людей у Львові, приймали на ніч з душею...на блок постах військові пропускали.

Я зараз зновє при надії...бо немає не домівки...