До війни я зі своєю родиною жила в Харківській області, але після початку війни ми десь через тиждень поїхали зі своєї домівки. Була неспокійна дорога - ми з Харкова до Полтави 120 кілометрів їхали 13 годин. Були страшенні затори, дуже багато людей виїжджали з міста. Ми в дорогу взяли продукти, воду, тому ми доїхали більш-менш, не зупинялися.
Перебували десь місяці три в родичів, потім вирішили повернутися додому - у нас, слава Богу, домівка не пошкоджена. Але ситуація напружена: працюємо онлайн, дітки навчаються онлайн.
Все наше життя полетіло шкереберть. Всі плани, які ми собі намітили, звелися до нуля. Син в 11 класі, і зараз я не бачу, де він буде навчатися.
Моя молодша донька психологічно постраждала: ми її лікували. Але зараз все добре. Звісно, я хочу, щоб все було добре. Щоб була перемога. Щоб всі міста, які пошкоджені, відбудували. Розумію, що на це потрібен час. Але я думаю, що коли війна закінчиться, ми будемо ще більш потужною країною, ніж до війни.
Я дуже сподіваюсь, що війна закінчиться найближчим часом. Я вірю в наші Збройні Сили і вважаю, що ми переможемо.
