Алла поїхала з дому, тому що росіяни безупинно обстрілюють місто

Я зі Степногірська. Все життя тяжко працювала, щоб гарну пенсію отримати. Тепер маю крихітну винагороду і проблеми з нирками, пережила операцію. Мала двох синів. Один у 16 років загинув. Старшому 32 роки тепер. У нього сім’я, двоє діток: одному півтора року, іншому - десять. Чоловік мій помер від онкології.

Коли почалась війна, ми ховалися в підвалі. В наш балкон було влучання уламку, біля будинку зробилася велика яма через снаряд.

По місту летіли палаючі снаряди, було страшно.

Від початку війни у Степногірську немає води і світла. Спасибі людям, у яких є свердловини: коли було світло, вони витягали на вулицю шланги, і дозволяли набирати воду.

Коли стало несила терпіти, ми виїхали з Червоним Хрестом у Запоріжжя. Я забрала з собою котика. Зараз маю проблеми: житло тимчасове, я боюсь, що мені ніде жити буде скоро. В рідному місті своя квартира стоїть, а я в чужій сиджу. Але повернутись додому не можу - в нас дуже страшно. Витримати ці часи допомагають ліки. Я п'ю заспокійливі, від тиску, від серцебиття.