Я мешканка міста Оріхова. На початку війни мені довелося переїхати в Запоріжжя. Тут проживає моя донька з чоловіком і сином. В Оріхові я маю двокімнатну квартиру в дев’ятиповерховому будинку, але вона пошкоджена.  

Ще два роки тому сестра з росії сказала мені, що буде війна, тому повномасштабне вторгнення не стало для мене несподіванкою. Я родом з росії, але вже 19 років мешкаю в Україні, і повертатися не бажаю, хоча родичі пропонували. Моя душа в Україні. 

Я виїхала в Запоріжжя на другий день війни. Від розповідей знайомих, які залишилися в Оріхові, дізналася, що волонтери від Фонду Ріната Ахметова та інших організацій підвозили гуманітарну допомогу й провідували лежачих. Але зараз туди мало хто їздить через потужні обстріли.

Через війну донька залишилася без роботи, її чоловік і син теж. Вони зареєструвалися на біржі зайнятості, але так і не працевлаштувалися.

Ми вдячні Фонду Ріната Ахметова за те, що допомагав продуктовими наборами. Родичі залишили будинок під Києвом і поїхали в Ізраїль, а потім – в Канаду. Я нікуди не збираюся. Для мене Запоріжжя – найрідніше місто. 

Я прочитала дуже багато книжок і подивилася чимало передач про те, як володіти собою. Тому вмію тримати себе в руках навіть під час обстрілів. 

Мені здається, що війна закінчиться в травні цього року. І в нас буде добре, світле, хороше майбутнє.