«Додому нам дуже хочеться, але ми розуміємо, що ми повернемося тільки з українським прапором»

«Я навіть не зібрала речі. Думала, що нас просто налякають і зупиняться», - розповідає Світлана Кравченко з Маріуполя. Після початку воєнних дій у своїй квартирі її сім'я прожила лише один день. Поруч із їхнім будинком поставили захисні споруди і вона одразу зрозуміла, що залишатися там небезпечно. Їх пустили до себе пожити знайомі, яким жінка дуже вдячна за це. У двокімнатній квартирі їх жило 12 осіб та дві собаки. Вони переносили всі тяжкості життя в оточеному місті. Вони не мали світла, води, тепла, їсти доводилося готувати на багатті. Одного разу, коли Світлана, смажила коржі на подвір'ї, то поряд впала міна. Вона дивом залишилася живою. Каже, що найдивнішим для неї було бачити, як ця війна розлюднює людей. Як нормальні жителі починають мародерити магазини та битися за продукти. Щойно із міста відкрили зелений коридор, то родина жінки змогла виїхати до Запоріжжя.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/