Моїй доньці Таїсії 38 років, але через хворобу за розвитком вона на рівні п'ятирічної дитини. Нервова система не розвивається, стоїть на місці. До п'яти років я плакала через це, а потім змирилася. Тая любить малювати, плести з бісеру, гратися в ляльки, навчилася шити для них сукні. Я живу з донькою сама, чоловік помер шість років тому.

Живемо ми в Щербинівці, де багато стріляли. Одного разу був обстріл, і Таїсія побігла в укриття, де сиділа і тримала в руках ікону Божої Матері, вірила, що це вона врятувала їй життя.

Тая думала, що це гроза гримить, впала на підлогу в будинку, а потім схопила ікону і до підвалу побігла. Того разу дочка залишилася сама, а це буває рідко. Я тоді поїхала на ринок, а коли повернулася, дочку не впізнала. Її трусило і тіпало.

Через обстріли на будинку утворилися тріщини. Через них усередину потрапляє вода після кожного дощу.

На лікування доньки грошей бракує. У мене самої серйозні проблеми зі здоров'ям, з очима. Ми живемо на соціальну допомогу. Купиш ліки, залатаєш діри в будинку, а на їжу вже не залишається. Рятує лише гуманітарна допомога.