Моїй доньці Каті дев'ять років, вона досі здригається від кожного шереху. Щоночі її мучать кошмари. Каже: «Мені наснилося, що знову це сталося». Ми живемо в Попасній, це прифронтова зона Луганської області.

До дальніх вибухів звикли, а ось минулої осені, 2017-го, снаряди прилітали прямо в будинки. Настя прийшла зі школи, було майже ополудні, вони сіли поїсти з бабусею… І тут прилетів снаряд у город і там розірвався. Вибуховою хвилею Настю скинуло на підлогу, вікна та двері вилетіли. Бабуся тоді звеліла Насті бігти у ванну й лягати на підлогу.

Не забуду ніколи, який того дня вигляд мала моя дочка. Гематоми були по всьому тілу, синці на спині, на руках. Рани загоїлися, але почалися інші проблеми: дратівливість, неспокій, нічні жахи, дочка почала боятися залишатися сама в закритих приміщеннях, почалися нервові тики.