«Дочка кричала криком, а я не знала, що мені робити»

Не пам’ятаю точно, якого числа почалися бомбардування й перші постріли на нашій автостанції. Десь у вересні 2014 року поранили мою дочку, вона працювала мийником на автостанції. Вона залишилася без правого ока. Війна дала про себе знати.

Спасибі добрим людям, її прооперували. Наш лікар Олег Григорович, завідувач, надав необхідну допомогу. Її забрала машина швидкої допомоги та вчасно доправила в Сєвєродонецьк. Поки її довезли, вона вже починала задихатися. Дякую Богу, молюся щодня, і спасибі нашому головному лікареві та всім, хто допомагав на машині її вивозити під обстрілами. Моє дитя залишилося живим. Обличчя було знівечене, вона нервова, плаче щодня. Мені дуже важко на це дивитися.

Мої діти та внуки перенесли велике потрясіння. Це дуже позначилося на нервовій системі онучки, тому що постраждала її мама. Позначилося і на моєму здоров’ї, мене після цього прооперували. Зараз у мене тиск і на нервовому ґрунті здоров’я вже не те. Діти дуже переживали, що мама була поранена та хворіє.

Я без роботи. А якщо немає грошей, нічого не купиш. Ні за квартиру не заплатити, ні поїсти, зараз борги по квартирі. У будинку вибиті вікна, розбиті двері.

Після операції нас бомбили. Сиділи в підвалах, усе сиплеться, бруд... Я доньці перев’язку не можу зробити, у неї боліла голова. Дочка криком кричала, і я не знала, що робити. Допомогли люди, заплатили втридорога за дорогу, ми і вивезли її. Потім нам зателефонували й кажуть, що бомбили. Звідкись летіли снаряди біля нашого будинку з усіх боків.

І ось я приїхала, а в мене в трикімнатній квартирі з усіх боків вікна побиті. Заходь, виходь. У квартирі сирість. Меблі зіпсувалися, деякі речі пропали. Нас не було близько двох років вдома, із підвалу бігали комахи по хаті, наробили дірок. Але я не могла ризикувати онучатами та приїхати раніше. Зайшла у квартиру – підлога облуплена, двері перекосило.

Нам надали допомогу, поставили вікна. Двері я вже збирала по шматочках тривалий час. Їх тільки недавно поставили, але підлога з дірками, стіни сиплються, а далі робити нема за що. У коридорі взагалі можна провалитися в підвал, він найбільше пошкоджений.

Ми отримували допомогу. Звичайно, вона відіграла велику роль для нашої сім’ї із п’яти чоловік. Я отримувала гуманітарну допомогу, варила супи й каші. Якби не ця допомога, не знаю, що б ми робили.

Ця допомога була найперша, найважливіша – у нас завжди був суп, каша та чай. Спасибі [Рінату] Ахметову, така людина! Якби не ці гуманітарні допомоги, ми б не вижили.