Мені 63 роки, я інвалід. Живемо з чоловіком на пенсію, не виїжджали нікуди. Ми не зрозуміли спочатку, що це війна. Сумно, звісно, було. Стріляли. Страшно було.

Дивимося по телебаченню: дуже багато гине і стариків, і дітей. Дуже шкода. Усе воно на здоров’я впливає. Я на групі, і мені дуже важко психологічно.

У нас, слава Господу, всі живі й здорові. Добре, що ми всі тут, всі живі, що будинки цілі. Я на групі, багато не ходжу, то й не бачила нічого такого. Ми гуманітарну допомогу тут отримували - військова адміністрація давала.

Дуже хотілося б, щоб наша ненька-Україна була, як і раніше, квітучою, гарною, доброю і незалежною. Я, взагалі-то, в Києві вчилася в інституті. Скажу так: хочеться, щоб усе було як раніше.