Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Марина Брагіна

«До війни у нас було близько ста овець. Всіх їх перестріляли»

переглядів: 790

У рідному Донецьку ми з чоловіком володіли компанією, яка займалася соціологічними опитуваннями й політичним консалтингом. У кожного за плечима по кілька вищих освіт. Вільний час проводили на власній фермі в Амвросіївському районі: розводили кіз і овець, власноруч виготовляли сир, масло, сметану, згущене молоко.

Ми жили і в Донецьку, і на фермі, яка знаходилася в двадцяти кілометрах від кордону з Росією. Чотири дні на тиждень працювали в місті, три – в селі. Наймали людей, які нам допомагали доглядати за тваринами. Чоловік Кирило зайнявся вивченням ветеринарії, їздив консультуватися з вченими-ветеринарами. Купив необхідні хірургічні інструменти й навіть провів кілька операцій.

Із початком війни наше життя, як і багатьох земляків, перевернулася з ніг на голову. Частина ферми була знищена. Потім відбулися обшуки в нашій квартирі й офісі. На ту мить ми займалися соціальним аналізом політичної ситуації на Донбасі, вивчали ставлення громадян до змін у системі влади країни.

У серпні 2014 року мене заарештували. На щастя, все обійшлося – за добу відпустили, але страху я натерпілася... Вирішено було виїжджати та якомога швидше. Свій великий будинок залишили родичам.

Залишалася одна невирішена проблема – як вивезти уцілілих тварин? Нам ніяк не вдавалося знайти людей, які погодилися б поїхати на ферму. Нарешті двоє наших знайомих взялися допомогти. Ми їм дали вантажівку «газель», і вони впоралися із завданням. Хлопці привезли нам до Святогорська вісім кіз і кілька в’єтнамських свинок. Це те, що вціліло. До війни в нашому господарстві було близько ста овець – подарунок знайомого Кирила. Всіх їх перестріляли. А ще була сотня курей, і щоб вони не голодували, фермери їх роздарували сусідам. Крім кіз і свинок, ми взяли із собою мисливських собак, кота й кролика.

Незадовго до переїзду Кирило продав автомобіль, і на виручені гроші ми почали облаштовувати ферму і зводити новий будинок. Тому перші місяці, доки не почалися холоди, жили в наметі. Будівництво тимчасово довелося заморозити. Як тимчасове житло облаштували кімнату в сараї.

Перед нами стояла дилема – чим займатися, щоб вижити? Ті тварини, яких нам вдалося вивезти з Донецька, підказали рішення. Ми мали продовжувати за ними доглядати, годувати, вирощувати, робити все те, що робили в себе вдома. Наше хобі тепер стало справою життя.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Донецьк 2014 Текст Історії мирних втрата роботи
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій