У мирний час в Авдіївці я очолював спортивно-оздоровчий центр і був громадським активістом. Я народився в Донецьку, але все свідоме життя прожив в Авдіївці. Там же почав свою спортивну кар’єру, і вже 25 років я займаюся кіокушин карате.

Коли почалися військові дії, я навіть потрапив у полон за те, що не дав зняти український прапор із будівлі міської адміністрації. У підвалі пробув понад 20 днів. Жив у собачій клітці. Завдяки своєму вчителю й друзям таки вийшов на свободу цілим і неушкодженим. Кілька днів мені із сім’єю знадобилося, щоб зібрати речі й виїхати з охопленої війною Авдіївки.

Дружина Наталія дуже плакала, в неї тряслися руки. Їй було важко розлучатися з рідною домівкою. Я ж завантажив речі в машину, посадив двох синів, дружину – і поїхав, куди очі дивляться. І волею долі ми опинилися в Золотоноші.

Це — гарне місто, в якому живуть господарські й чуйні люди. Золотоноша мене найперше вразила своєю чистотою, тут практично відсутні п’яні люди. Не скажу, що нас зустріли хлібом і сіллю. Зрозуміло, що людину з Донбасу місцеві жителі приймають насторожено. Але українську гостинність ніхто не скасовував: нам у перший же день принесли овочі, крупи й інші продукти.

Із цим містом у Черкаській області я пов’язую своє подальше життя, адже нам повертатися нікуди. Коли у 2014 році велися бої в донецькому аеропорту, наш будинок був зруйнований – один зі снарядів влучив у дах. А далі ґрунтовно попрацювали мародери. На щастя, нас на ту мить не було. Про це мені повідомили телефоном знайомі.