Ми живемо вдвох із чоловіком. Дочка з родиною живе поряд. Ми були з чоловіком на дачі і почули про те, що розпочалася повномасштабна війна. Це було страшно. Ми до кінця не вірили, але зателефонувала моя сестра із Сумської області і сказала, що у них у селі вже російські танки. На щастя, там ніхто не постраждав. 

Ми бігали у бомбосховище і вдома ховалися. Дітей було дуже шкода. До цього звикнути не можна, але страх уже трохи зменшився. Кожного дня ми встаємо і лягаємо з думкою, що скоро все скінчиться і наступить мир, не будуть більше гинути люди. Віримо у нашу Перемогу. Так, як ми прокинулися 24 лютого і дізналися про війну, так хочеться прокинутися одного ранку і дізнатися приємну новину про те, що війна закінчена. 

У нас було чути, коли був вибух на Калиновій. Всі тоді втікали вдень у бомбосховища, вимкнули світло. Тоді було страшно. Ми бачимо маневри військової техніки, коли перебували на дачі. Дача розташована ближче до Запоріжжя, Донецька, Харкова, там дуже чути, коли стріляють, коли летять гелікоптери і літаки. У 2014 році, коли летіли три наших літаки у бік Донецька і один із них був збитий, ми їх бачили о п'ятій ранку.

Це страшно, коли гинуть люди, молодь, яка не бачила нічого у своєму житті. 

Хочеться бути щасливою у своїй родині, поряд із близькими і рідними людьми, із сусідами, разом зі своєю країною і своїм містом. Дніпро для мене став рідним. Я тут живу з 1977 року. Хочеться бачити щасливими усіх мешканців нашого міста. Тоді буде все добре.