«Досі страшно. Вранці знову були обстріли, ми живемо на передовій»

Ми перебували вдома, коли почали бомбити, через нас летіли снаряди, тремтіли і сипалися вікна, будинки ходили ходором. Ми сиділи в підвалах. Але все ще продовжували ходити на роботу.

На святого Миколая в сімнадцятому році постраждав наш будинок, вилетіли вікна. Ми відновили, слава Богу. Доводилося багато разів сидіти в підвалі, в городі було небезпечно перебувати. Не хочу і згадувати.

...Я поливала рослини, нахилилася, а буквально в метрі від мене перед носом крутиться снаряд. Я закричала і впала на землю, поповзла до дверей. Дуже багато людей постраждало. А потім мені з Москви привезли онучку. Ми пішли збирати малину і теж летів снаряд, онучка дуже злякалася: ой, такий тягар страшний ...

Війна дуже вплинула і у фінансовому відношенні, і в можливості пересуватися. Зараз ці кордони, дітей не бачимо, приїхати в гості не можна, це дуже довго, а в моєму віці дуже важко, поїздки виснажливі ...

Коли сиділи в підвалі, готували собі тормозок, завжди з собою була вода, хліб, спеціально сушили сухарі, брали консерви, сірники. Стягували все: перини, подушки. Зняли двері і зробили таке ліжко і сиділи вечорами і ночами безперервно.

Звичайно, через війну змінилися цінності. Найважливішим стало дитяче життя, а інше вже потім.

Ми отримували допомогу в основному від Фонду Ріната Ахметова. Нас постійно постачали продуктовими пакетами. Це було великою допомогою, нам давали і цукор, і крупи, і масло. Допомагав і «Карітас». Знаю, що Фонд Ріната Ахметова допомагає і діткам з операціями. Нам, слава Богу, не доводилося звертатися з цим питанням.

Досі страшно. Вранці знову були обстріли, ми живемо на передовій. Мріємо про мир. Дуже хочу побачити дітей і онуків.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/